Внутрішє становище у воюючих країнах.

Війна  вимагала  від  воюючих  держав   мобілізації   усіх   людських,
сировинних, матеріальних і продовольчих  ресурсів.  Чисельність  армій  двох
коаліцій досягла  70  млн.  осіб.  Для  ефективної  роботи  промисловості  й
створення  військового  виробництва  у  воюючих   країнах   запроваджувалося
державне регулювання економіки, було створено спеціальні  органи  військово-
економічні управління, або комітети. Вони здійснювали контроль за  джерелами
фінансування  народного  господарства,  розподіляли  державні  замовлення  і
необхідні для  їх  використання  сировину  й  обладнання,  визначали  обсяги
виробництва, види продукції, терміни її виготовлення й ціни.
      Урядові комітети з сільського господарства  визначали  посівні  плани,
вимагали   від   селян   обов"язкових   поставок   зернових   державі.   Для
продовольчого забезпечення населення основними товарами вводилися картки.
      На  початок  1917  р.  найкритичнішим  було  становище  країн  австро-
німецького блоку і Росії.  Майже  половина  армій  була  виведена  із  ладу,
стратегічні резерви закінчувалися, валовий збір зернових скоротився  вдвічі,
зменшилися розміри посівних площ.
      Німеччина опинилась в економічній блокаді. Англія  зайняла  майже  всі
колонії. Спроба прорвати  блокаду  в  морській  битві  поблизу  Ютландського
півострова 31 травня 1916 року зазнала невдачі.
      В країнах піднімалася хвиля антивоєнних виступів, і "громадський  мир"
змінився  соціальним  протистоянням.  Попри  заборону  страйків,   кількість
страйкуючих постійно зростало. Німецькі соціал-демократи 1 травня 1916  року
провели в Берліні масову  демонстрацію  під  гаслами  "Геть  війну!",  "Геть
уряд!". Звичним  явищем  стало  дезертирство,  "братання"  солдатів  ворожих
армій. В урядових колах визрівали плани мирних переговорів.
      Війна справила тяжкий  вплив  на  розвиток  господарства  Росії.  Стан
погіршувався і тим, що в період на 1917 рік  декілька  важливих  промислових
районів  були  окуповані   противником,   в   результаті   загальні   втрати
промислового потенціалу склали 20%. Склалася  топливно-енергетична  криза  в
країні. Темпи виробництва  в  металургії,  машинобудуванні  не  задовольняли
потреб фронту. Залізниці також не справлялися з різким ростом  перевозок  та
експлуатацією населення.
      Загальні витрати Росії на війну в  березні  1917  року  складали  суму
більше 30 млрд. крб. 1/3 цих витрат становили зарубіжні  кредити для  Росії.
Розпочався процес грошової еміссії, що вело до росту  інфляції.  Офіціальний
курс рубля понизився до 55 коп., а купівна  спроможність  складала  22  коп.
Державний борг Росії за роки війни зріс більше, ніж у 4  рази  і  складав  -
36,2 млрд. крб.
      Тяжким ударом війна стала  для  сільського  господарства:  скоротились
посівні  площі  більш  як  на  10%,  виробництво  м"яса  і  інших  продуктів
харчування. Все цело вело до росту цін на продукти  харчування.  Які  зросли
на 200% порівняно з 1914 роком.
      Дані економічного стану країни свідчать про вступ Росії  в  економічну
кризу.

Загарбницькі плани щодо українських земель.

Перша світова війна, на порозі якої стояв світ,  носила  загарбницький
характер з боку обох ворожуючих блоків. Українські землі  були  об"єктом  їх
експансії. На них претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина, Румунія.
      Росія,  яка  на   міжнародній   арені   виставляла   себе   захисником
слов"янських народів, прагнула завершити справу російських царів,  об"єднати
всі землі Київської Русі під своєю зверхністю. В ході війни вона  намагалася
оволодіти  Буковиною,  чорноморськими  протоками  Босфором  і  Дарданеллами,
Закарпаттям. Росія також прагнула приєднати Галичину.
Загарбання цих земель переслідувало  мету  придушити  гніздо  "мазепинства",
яке поширювало свій вплив на Наддніпрянську Україну. Всі  плани  російського
генерального  штабу  вістрям  наступу  російської   армії   спрямовували   в
Галичину.
      Австро-Угорщина  зазіхала  на  Волинь  і  Поділля.  Напередодні  війни
австрійський  імператор  обіцяв  українським  політичним   діячам,   що   на
українських землях Австро-Угорщини і відторгнутих від  Росії  буде  створено
окрему  адміністративну  одиницю  з   широкими   автономними   правами   під
зверхністю Австро-Угорщини.
      Широкі  плани  щодо  України  розроблялись  у  Німеччині,  як  з  боку
військових,  так  і  з  боку  промисловців  і   політиків.   Так,   один   з
найвпливовіших німецьких промисловців Август Тіссен заявляв: "Росія  повинна
віддати нам прибалтійські провінції..,частину Польщі і  Донецький  басейн  з
Одесою, Кримом і Приазов"ям..."
У 1897р. німецький публіцист Пауль Рорбах писав: "Хто  володіє  Києвом,  той
має ключ від  Росії".  Особливо  привабливою  Україна  з  її  сировинними  і
продовольчими запасами стала для Німеччини  на  завершальному  етапі  війни,
коли власні ресурси були фактично вичерпані. Відразу  після  початку  першої
світової війни українські землі стали театром бойових  дій   між  російською
армією та військами австро-німецького блоку або прифронтовою зоною.  На  цій
території діяв російський Південно-Західний фронт. На завойованій  території
російська  влада  встановила  режим,  який  за  словами  голови   російської
адмінистрації Галичини генерал-губернатора графа Олексія  Бобринського,  мав
запровадити "русские начала" у житті населення краю.
Так, у Галичині запроваджувались російська мова і  російське  законодавство.
Закривалися   українські   школи,   інші   навчальні   заклади,    культурні
організації.
Почалось повернення греко-католиків у православ"я. Майже всіх  представників
української еліти, що залишилась у краї, а також верхівку  греко-католицької
церкви на чолі з митрополитом А.Шептицьким, вивезено вглиб Росії.  Відбулись
єврейські погроми. Російська окупація тривала до весни 1915 р.

Стратегічні плани учасників війни.

 У   результаті    нерівномірного    економічного    розвитку    різних
капіталістичних  країн,  що  посилився  у  період  імперіалізму,   змінилося
співвідношення сил в самій світовій системі капіталізму. Це  стало  причиною
гострого суперництва між великими  капіталістичними  країнами  за  політичне
панування у світі, за перерозподіл ринків сировини і збуту.
      Суперечності насамперед виявилися  між  Німечинною  з  одного  боку  і
Велікобританією, Францією та Росією з іншого.
Плани   ведення   війни   розроблялися   з   урахуванням   головних    цілей
протиборствуючих сторін.
      Війна була несправедливою і загарбницькою  для  всіх   держав  воюючих
блоків, кожна з яких переслідувала виключно свої цілі,  намагаючись  досягти
їх за рахунок сусідів.
      Німеччина прагнула покласти край пануванню Британії на морі, захопивши
її  колонії,   промислово   розвинені   райони   північно-східної   Франції,
відторгнути від Росії Прибалтику, Донську область, Крим,  Кавказ.  Планувала
захопити велику територію в  Європі  та  Африці,  Бельгію,  Марокко,  Конго,
Єгипту, закріпити своє становище в Туреччині й на  Близькому  Сході.  Берлін
прагнув  створити  союз  європейських   держав   на   чолі   з   Німеччиною.
Виношувалися плани проникнення німецького капіталу в Китай.
      Правлячі кола Великобританії хотіли зберегти свої колонії та панування
на  морі,  відібрати  у  Туреччини  багаті  нафтаю  Месопотамію  і   частину
Аравійського півострова. Англія намагалася підірвати  економічну  могутність
Німеччини, знищити її як суперника в торгівлі, посилити вплив  на  Близькому
Сході.
      Франція розраховувала повернути собі Ельзас  та  Лотарінію,  приєднати
лівий берег Рейна й Саарський вугільний басейн.
      Австро-Угорщина  винотувала  експансіоністські  плани  щодо  Росії  та
балканських країн-Сербії, Боснії, Герцеговини.
      США до війни не підтримували жодного з європейських  угруповань,  але,
безперечно, не були байдужими до європейської політики. Вступивши у 1918  р.
у війну на боці Антанти, США забезпечили її перемогу в боротьбі  з  країнами
німецького блоку.
США намагалися  поширити  свій  вплив  на  весь  американський  континент  і
посилити проникнення в Китай, де велику активність проявляла Японія.

АНТАНТА І ТРОЇСТИЙ СОЮЗ

Антанта і Троїстий союз – військово-політичні об’єднання, кожне з яких переслідував свої інтереси, вони були протиборчими силами в ході Першої світової війни.

Антанта – політичний союз двох дружніх держав – Росії та Франції, створений в 1895 році.

На відміну від Троїстого союзу, який був військовим блоком ще до початку Першої світової війни, Антанта стала повноцінним військовим об’єднанням тільки тоді, коли над Європою в 1914 році прогриміли збройові постріли. Саме в цьому році Англія, Франція і Росія підписали угоду, за якою вони брали на себе зобов’язання не укладати сепаратного миру зі своїми супротивниками.

Троїстий союз виник з об’єднання Німеччини та Австро-Угорщини в 1879 році. Трохи пізніше, а саме в 1882 році, до них приєднується Італія, яка завершує процес утворення цього військово-політичного блоку. Він зіграв чималу роль у створенні ситуацій, що призвели до початку Першої світової війни. Відповідно до пунктів договору, підписаного на п’ятирічний термін, країни-учасниці цієї угоди зобов’язувалися не брати участі в діях, спрямованих проти однієї з них, надавати всіляку підтримку у відношенні один одного. За їх домовленості, всі три сторони повинні були служити так званими «підстраховщик». У разі нападу на Італію, її надійним захистом ставала Німеччина та Австро-Угорщина. У випадку з Німеччиною – її прихильники, Італія та Австро-Угорщина, які були козирем у разі участі у військових діях Росії.

Троїстий союз був укладений на таємних засадах і з невеликими застереженнями з боку Італії. Так як вона не хотіла вступати в конфліктні відносини з Великобританією, то попередила своїх союзників про те, щоб ті не розраховували на її підтримку в разі нападу на будь-кого з них з боку Великобританії.

Створення Троїстого союзу послужило поштовхом до утворення противаги в особі Антанти, до складу якої увійшла Франція, Росія і Великобританія. Саме це протистояння і призвело до початку Першої світової війни.

Троїстий союз проіснував до 1915 року, так як Італія у військових діях вже брала участь на боці Антанти. Цьому перерозподілу сил передував нейтралітет цієї країни у відносинах між Німеччиною та Францією, з якою «вихідцю» було не вигідно псувати відносини.

Троїстий союз з часом був замінений четвертним, в якому Італія була замінена Османською імперією та Болгарією.

Антанта і Троїстий союз були вкрай зацікавлені в території Балканського півострова, Близького і Середнього сходу. Німеччина бажала захопити частину Франції і її колонії; Австро-Угорщини був необхідний контроль над Балканами; Англія мала на меті послабити становище Німеччини, закріпити за собою світову ринкову монополію, а також зберегти морська могутність; Франція мріяла повернути забрані в ході франко-пруської війни території Ельзасу і Лотарингії; Росія бажала вкоренитися на Балканах, захопити західні землі Німеччини.

Найбільша кількість протиріч було пов’язано з Балканським півостровом. І перший, і другий блок бажав зміцнити свої позиції в цьому регіоні. Боротьба починалася мирними дипломатичними методами, що супроводжувалися паралельної підготовкою і посиленням військових сил країн. Німеччина і Австро-Угорщина активно взялася за модернізацію військ. Менш всіх була підготовлена Росія.

Подією ж, що послужило і підштовхнув до початку військових дій, стало вбивство ерцгерцога Франца-Фердинанда в Сербії студентом Гаврило Принципом. Пострілом у їхала машину він вразив не лише Фердинанда, але і його дружину. 15 липня 1914 Австро-Угорщина оголосила Сербії війну …

Українці в першій світовій війні

Наслідки війни для українців, змушених битися з обох воюючих сторін, були негайними, безпосередніми й тяжкими. Протягом усієї війни Галичина слугувала ареною найбільших і найкровопролитніших побоїщ на Східному фронті, її населення зазнавало страшних збитків від руйнувань та спустошень, причинених воєнними діями, а також брутальністю як російського, так і австрійського командування. Але поряд із фізичними втратами війна ще більше погіршила долю українців, котрі не мали власної держави, що захищала б їхні конкретні інтереси. Величезна кількість українців (у російській армії налічувалося 3,5 млн українських солдатів і 250 тис. служили в австрійському війську) боролися і вмирали за імперії, що не лише ігнорували їхні національні інтереси, але й активно намагалися, як, зокрема, Росія, знищити їхній національний рух. Найгіршим було те, що українців — як учасників боїв з обох сторін — змушували вбивати один одного. Єдиним позитивним аспектом війни було те, що вона виснажувала воюючі імперії, створюючи тим самим нові політичні можливості для своїх пригноблених підданих. Але, принаймні попервах, ця можливість була ще занадто віддаленою.

Україну Австрії одразу відреагувалй на початок воєнних дій. З серпня 1914 р., щоб забезпечити українців єдиним об'єднаним представницьким органом, усі укра- їнські партії утворили у Львові Загальну Українську Раду на чолі з авторитетним парламентським діячем Костем Левицьким. Проголосивши, що «перемога австро-угорської монархії буде й нашою перемогою, і чим більшої поразки зазнає Росія, тим ближчою буде година визволення українців», Рада закликала всіх українців боротися за конституційну Австрію (їхнього найбільшого друга) проти самодержавної Росії (найзапеклішого ворога). Незабаром Рада висунула ідею створити всеукраїнський військовий загін. На неї відгукнулося понад 28 тис. національне свідомих юнаків, бага то з яких належали до організацій «Січ», «Сокіл» і «Пласт». Стурбовані можливістю виникнення великих українських військових загонів, впливові поляки у Відні зробили так, щоб на службу до Українського легіону (пізніше цю назву змінили на Українських січових стрільців) прийняли лише 2,5 тис. чоловік. Це було перше українське військове формування того часу. Величезна більшість інших українців, які служили Габсбургам, включалися в регулярні австрійські підрозділи.

Соціалісти, котрі виїхали з Російської України, також утворили у Львові політичну організацію, яка мала бути представником їхніх співвітчизників, що перебували під царською владою. Важливою, ба навіть історичною рисою цієї організації на чолі з Володимиром Дорошенком, Андрієм Жуком, Мар'яном Меленевським, Олександром Скоропис-Йолтуховським та Миколою Залізняком, що називалася Союзом визволення України, було те, що вона першою серед українських організацій проголосила своєю метою утворення самостійної української держави. Для досягнення цієї мети СВУ вирішив співпрацювати з Німеччиною та Австрією проти Росії

.Але, ледве згуртувавшися, ці організації були змушені тікати до Відня від наступаючої російської армії, яка на початку вересня прорвала австрійську оборону й окупувала велику частину Східної Галичини. Ця поразка австрійців мала страшні наслідки для українців Галичини. Шукаючи причини своїх невдач, австро-угорське командування охоче повірило звинуваченням польської адміністрації провінції в тому, що такою причиною стала «зрада українців», котрі нібито таємно симпатизували й допомагали росіянам. У результаті відступаючі габсбурзькі війська, насамперед угорські частини, розпочали кампанію терору проти українського населення. Спочатку русофілів, а згодом і взагалі українців цілими сотнями заарештовували й страчували без суду. Тисячі гнали до Австрії й там кидали до концентраційних таборів. Найсумнішою славою серед них користувався Телергоф, де в жахливих умовах тримали ЗО тис. русофілів та українофілів, які тисячами гинули від хвороб. Згодом у віденському парламенті вибухнув скандал навколо такого ставлення до австрійських громадян, і в 1917 р. цей та інші концтабори було наказано закрити.

Дуже цікава історія про зародження Українських Січових Стрільців (УСС)